ВОДИ́ЦЯ, і, ж. Пестл. до вода́ 1. Людська крівця — не водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1284); Подивилась у водицю На личко своє (Л. Укр., I, 1951, 324); Що ж мені діяти, серце моє, Кінь його в мене водиці не п’є (Мал., I, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 718.