ВО́ЗИК, а, ч. 1. Зменш. до віз 1 1. Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім’ю (Вовчок, І, 1955, 364); Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).
2. Те саме, що візо́к 4. Нагнав жінку якусь на дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Головко, II, 1957, 18); Дівчина штовхала перед себе дитячий возик, на якому сиділа її хвора мама (Ю. Янов., І, 1958, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 724.