ВОЗОВИ́Й, а́, е́. 1. Прикм. до віз1 1. З-під возових коліс коріння плига (Граб., І, 1959, 205); // Признач. для їзди возом. Він постановив собі йти його [лісу] краєм, границею між нивами і толокою, доки не надибле якоїсь возової дороги, що вела б у ліс (Фр., III, 1950, 84).
2. Який ходить у возі; запряжний. Да сто коней верхових, а сімдесят возових (Сл. Гр.).
3. Стос. до перевезення вантажу па возах. Платиться в Криму і на Дону мито від чумацького воза, а мірою возової ваги вважається те, як воли рушать мажу (Барв., Опов.., 1902, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 725.