ВО́ЛО, а, с. 1. Розширена частина стравоходу в багатьох птахів, де тимчасово перебуває та попередньо перетравлюється їжа. У зерноїдних птахів (курей, голубів) стравохід мав розширення — воло, де зерно розм’якшується, перш ніж надійти до шлунку (Зоол., 1957, 108); На даху тихо туркотіли голуби, роздимаючи перламутрові вола (Тулуб, Людолови, II, 1957, 54).
2. Ожиріле підборіддя (в людини). Юзефа була .. повновида, з довгими повними щоками, .. повне воло висіло на всю шию (Н.-Лев., II, 1956, 72); Потім з бляхою на світло-червоному кожусі увалився здоровенний, з сизим носом і вузлуватим волом староста (Стельмах, Хліб.., 1959, 176).
3. Пухлина щитовидної залози при базедовій хворобі. Їх [дехкан] розпухлі горла .. книшем лягали аж на груди. Сині бридкі вола (Ле, Міжгір’я, 1953, 82); Майже на груди йому звисав, наче налитий водою пухир, огидний зоб, або.. воло (Мур., Бук. повість, 1959, 29).
4. розм. Шкіра, яка брижами звисає під шиєю вола або корови; підгруддя.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 727.