ВОЛОХА́ТИЙ, а, е. 1. Оброслий, покритий густим волоссям. А вона [гусінь] лізла по ньому бридка, волохата і лоскотала плече (Коцюб., II, 1955, 205); На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (Гончар, І, 1954, 108); // Який має довгу густу вовну. Чорні буйволиці,.. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (Коцюб., II, 1955, 113); Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (Ів., Вел. очі, 1956, 13); // Який має кучеряве пір’я (про породу птахів). Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Вовчок, VI, 1956, 226).
2. Дуже настовбурчений, розпатланий, скуйовджений (про пасма волосся на голові тощо). Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Шевч., II, 1953, 353); У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (Донч., II, 1956, 345).
3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини й вироби з них). Малий, бородатий дідок.. у волохатій шапці з куниці (Л. Укр., III, 1952, 194); Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (Гончар, І, 1954, 325).
4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки. На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (Вас., І, 1959, 239); Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Ле, Опов. та нариси, 1950, 9).
5. перен. Який має невиразні контури, поверхню. За волами виринула й стала в яру волохата постать (Вас., I, 1959, 131); Підставивши долоню, Аркадій затримав волохату сніжинку (Коп., Тв., 1955, 346); Кудись пливуть тумани волохаті (Бойко, Про 17 літ, 1958, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 733.