ВОЛОЧІ́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. волочи́ти 1, 4, 5. Розкочувати [розкручувати].. троси волочінням їх.. по землі не можна (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 116); Колісні засоби для збирання соломи [з поля] усувають основний недолік безколісних засобів — волочіння соломи по землі (Орг. і технол. тракт, робіт, 1956, 316); — Паскудна трава! — буркнув Яким… Треба буде при волочінні уважати, аби й корінчика не лишилося (Кобр., Вибр., 1954, 45).
2. техн. Спосіб обробки металів тиском, коли вироби (заготовки) протягують крізь отвір, діаметр якого менший від діаметра заготовки. Латунь добре обробляється прокатуванням і штампуванням; з неї можна також одержати дріт волочінням (Токарна справа.., 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 734.