ВОЛЬОВИ́Й, а́, е́. 1. Прикм. до во́ля 1. Вольовим зусиллям він спиняв нервовий дрож (Кол., Терен.., 1959, 38); У вольових діях виявляється єдність розуму і волі людини (Рад. психол. наука.., 1958, 320).
2. Який має тверду волю, характер; наполегливий. Вона була дівчина наполеглива, вольова (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 63); // Який виражає тверду волю, вдачу. У цього ставного вченого було вольове обличчя (Грим., Подробиці.., 1956, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 736.