ВОРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. воркоті́ти. Десь на високих осокорах заворкувала горлиця, і Павло.. почав підкрадатися на те воркотіння (Кучер, Прощай.., 1957, 480); Сестри не знаходили теми для серйозної балачки. А їхнє воркотіння перебігало, як струмочок з камінця на травку, з пісочку в калюжку (Досв., Вибр., 1959, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.