ВОРОЖБИ́ТКА, и, ж., заст. Жін. до ворожби́т. Моя мати ворожбитка мені ворожила: — Не йди, доню, за нелюба, бо будеш тужила (Чуб., V, 1874, 249); Зілля.. лежало на столі поруч з хлібом, немов нагадуючи, що воно і є хлібом ворожбитки (Стельмах, Хліб.., 1959, 145)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.