ВОРО́ЖИЙ, а, е. 1. Прикм. до во́рог 1. Діло, дороге моє діло, зразу перервалося; чужі ворожі руки перервали його! (Мирний, І, 1954, 324); // Який виявляє ворожнечу, ненависть; сповнений недоброзичливості. Здригнулася. Хто сей Юрчик? Ворог чи приятель? Помогти хоче чи продати? Але пригадала заступництво Юрчика, пригадала вороже відношення його до Марусяка — вже ж не став би Юрчик вислужуватися перед молодиком (Хотк., II, 1966, 264); Холодком віяло від його карих очей, в усій постаті було щось чуже, навіть вороже (Донч., II, 1956, 491); // Який перебуває в стані ворожнечі. Всі вони були родичі, ..хоч це не заважало їм ділитися на два ворожі табори (Коцюб., І, 1955, 394).
2. Прикм. до во́рог 2. [Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні.. і що не зайде сонце, як вже буде розбите впень усе вороже військо (Л. Укр., II, 1951, 281); В глибокому небі два промені прожектора впіймали ворожий літак (Кучер, Чорноморці, 1956, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 740.