ВОРО́ННЯ, я, с. Збірн. до воро́на 1 й во́рон1 1. — А чого се поперед нами такого вороння летить? — каже сестра (Вовчок, VI, 1956, 310); Схилялось на полудень сонце, каркало чорне вороння, обліпивши вершини дубів (Шиян, Баланда, 1957, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.