ВОРІ́ТЦЯ, тець, мн. Зменш.-пестл. до воро́та 1. Хиляться ворітця — упали (Чуб., V, 1874, 170); Вона пропустила нас у ворітця і присунула їх за нами, накинувши липовий зашморг на стояна (Досв., Вибр., 1959, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.