ВОСКРЕША́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ВОСКРЕСИ́ТИ, ешу́, еси́ш, док., перех. 1. Повертати кого-небудь до життя; оживляти. Які то треба нерви, жили, Щоб на кукільнім кулеші Себе і сина воскрешати (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 64); [Джонатан:] І навіть дух живий нової віри не може воскресити того трупа (Л. Укр., III, 1952, 40); Хоробре Ігореве військо вже тепер ніяк не воскресить… (Забіла, У.. світ, 1960, 167).
2. перен. Відбудовувати, відновлювати що-небудь. Де країна є така, Щоб рука трудівника Все, що зла розбила сила, Ніби чаром воскресила, Оживила, як ріка? (Рильський, Весн. пісня, 1952, 62); Ми Дніпробуд з руїн воскресили… (Дор., Серед степу.., 1952, 71).
3. перев. док., перен. Підтримувати духовно, оновлювати, робити життєдіяльним; надихати. [Чернишевський:] Ми з вами лиш для бою, А не для щастя послані в народ. [Шевченко:] Спасибі вам, мене ви воскресили, І я клянусь, — віддам останні сили На боротьбу з насильством віковим! (Коч., III, 1956, 187).
4. перен. Пригадувати, відновлювати в пам’яті що-небудь забуте, давноминуле. Я шкодую, що не маю тепер жодного з тих листів: вони б воскресили в пам’яті багато (Донч., VI, 1957, 611); // Давати уявлення про що-небудь. Багато ілюстрацій Їжакевича воскрешає сторінки історичного минулого України (Мист., 1, 1955, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 744.