ВРУБ, у, ч. Щілина, вузька заглибина, яку вибивають у гірській породі або в шарі вугілля, руди, щоб полегшити відколювання брил. Ілько набрав перші санки вигорнутого із врубу вугілля (Панч, І, 1956, 392).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 761.