ВРУ́НА (УРУ́НА), врун, мн. (одн. вру́но, а, с.), с. г. 1. Густі сходи посівів; руна. Гарні вруна сього року (Сл. Гр.); Уруна вкриті білосніжним пухом. Що проти місяця іскриться, ніби Сріблисте море (Рильський, І, 1956, 436); Колихає колгоспним вруном Сизо-зелена далина (Мал., III, 1957, 246).
2. Густа вовна з овець. М’які, суцільні вруна.. одне за одним летіли з Варвариних рук на сортувальний стіл (Гончар, Таврія.., 1957, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 761.