ВРІ́ВЕНЬ (УРІ́ВЕНЬ), присл. На одному рівні (у поєднанні з прийм. з або з ім. у род. в.). Врівень з хатами стоять страшенні снігові баби (Мирний, III, 1954, 8); Він стрілу приклав до тетиви, Підвівши лук урівень голови (Бажан, II, 1947, 209); // У рівноцінному становищі, не відстаючи від кого-, чого-небудь. Те, що вона прийшла, сьогодні раніше за інших на роботу, сталося внаслідок внутрішньої потреби.. Це ставило її врівень з усіма іншими, робило її справжньою робітницею (Перв., Материн. хліб, 1960, 180); Вона [українська радянська література] йшла врівень з життям, відображаючи героїчну працю і боротьбу народу за побудову комуністичного суспільства (Іст. укр. літ., II, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 759.