ВСЛІД (УСЛІ́Д), присл. 1. звичайно в сполуч. з прийм. за. Слідом, безпосередньо за ким-, чим-небудь. За Кармелем услід прийшла його дружина з дитинкою (Вовчок, І, 1955, 362); Дід Дунай широко махнув рукою на панські ліси і ниви і вслід за рукою повів сивими задуманими очима (Стельмах, Хліб… 1959, 25); // Потім, незабаром після чого-небудь. — Бігай-но, та швидко, по Тетяну.. Услід за цими словами почулася лопотнява босих ніг (Коцюб., І, 1955, 309).
2. у знач. прийм., з дав. в. У напрямі віддаляння кого-, чого-небудь. Панна хорунжівна їй [Явдосі] услід кричить: — І хустку, і весільну шишку тобі дам… (Кв.-Осн., II, 1956, 206); З тугою, острахом і надією в очах дивилася вона [дівчина] вслід відступаючій частині… (Коз., Сальвія, 1956, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 767.