ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш і ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВСТРОМИ́ТИ (УСТРОМИ́ТИ), встромлю́, встро́миш; мн. встро́млять; док., перех. Всаджувати, втикати гострий предмет у середину, в глиб чого-небудь. З сим словом меч свій устромляє В роззявлений Рутульця рот (Котл., І, 1952, 295); Комар присів на лоб, щоб з усієї сили Свій гострий носик устромить (Гл., Вибр., 1957, 193); Син у землю заступа встромив і йде до хати (Тич., I, 1957, 83); // Занурювати щось у рідину або в що-небудь м’яке. Відьма встромила в кров пірце й заговорила (Вовчок, І, 1955, 53); А Христя, як усі вийшли з кухні, підвелася, залізла на піл і, устромивши голову в подушку, неутішно плакала (Мирний, III, 1954, 253); Закасала [рукав] аж до плечей і встромила у воду руку (Коцюб., II, 1955, 302).
◊ Встромля́ти (встроми́ти) но́са [не в своє́ ді́ло] — втручатися не в свою справу. — Він скрізь завше встромляє носа не в своє діло, а найпаче у школі хотілось би йому заводити порядки (Вас., IV, 1960, 23); [Степан:] Казав мені один приятель,.. що державі невигідно таким колгоспам давати машини. [Часник:] Правильно. Давно б пора. [Галушка:] От бачите, і вони [Часник] свого носа встромили. Ой же вредний! (Корн., І, 1955, 319); Встромля́ти (встро́млювати, встроми́ти) о́чі куди — пильно вдивлятися, не зводити погляду з чогось. А сон налягає. Щоб одігнати його, Іван встромлює очі в живий вогонь (Коцюб., II, 1955, 329); Устромила очі в землю і слова не промовить (Сл. Гр.);
Ні́де й го́лки встроми́ти див. го́лка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 769.