ВТЕРЕБИ́ТИ (УТЕРЕБИ́ТИ), еблю́, еби́ш; мн. втере́блять; док., перех., фам. 1. Те саме, що всу́нути 1. Втеребила в пісок жовтий Старі сині руки (Шевч., 1, 1951, 168).
2. Те саме, що втягти́ 1. Зв’язали [хлопці] любенько йому руки, щоб не пручався, та й утеребили у човен (Кв.-Осн., II, 1956, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 772.