ВТОПИ́ТИСЯ (УТОПИ́ТИСЯ), втоплю́ся, вто́пишся; мн. вто́пляться; док. 1. Загинути, занурившись у воду. Ой вернись назад, Петрусю, Швиденько вернися! Не вернешся — утоплюся, Тоді не журися (Г.-Арт., Байки.., 1958, 150); Лисичка.. аж підскочила, та так нещасливо, що й сама впала в море і втопилася (Фр., IV, 1950, 79); Одного разу з переляку в ставок заліз [кашовар], трохи не втопився. (Ю. Янов., І, 1958, 311).
2. у що, перен., розм., рідко. Те саме, що втупи́тися. — Треба починати [розподіл землі]! — як пакіл у землю вбив Прокіп. І замовк, важким поглядом втопившись у ковалеві очі (Головко, II, 1957, 259); Каламутно-сірі очі непорушно втопилися в куток спочивальні (Кочура, Зол. грамота, 1960, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 775.