ВТОРУВА́ТИ 1, у́ю, у́єш і рідко ВТО́РИТИ, рю, риш, недок., без додатка і кому, чому. 1. Виконувати другу партію під час співу або гри на музичному інструменті. Воздвиженський вторував басом, і тихо-тихо, як дніпрова вода, полилася гармонічна українська пісня (Н.-Лев., І, 1956, 344); Скрипка заводила щось своїм тоненьким голосом жалісливо, а цимбал [цимбали] поважно вторував (Коб., II, 1956, 178); Дівчата, обнявшись, як сестри, заспівали пісню, їм тихо, тенором, вторив Василь (Десняк, І, 1955, 424); * Образно. Вони [дівчата] співають про вербу рясну Удалину летять високо журавлі над ними І співами вторують їм своїми (Рильський, III, 1961, 205).
2. Повторювати чиї-небудь звуки, слова, наслідувати їх. — А що — жив! а що — жив! ка… — А що — жив! а що — жив!.. Грицько… (Мирний, II, 1954, 57).
3. перен. Погоджуватися з чиєю-небудь думкою, повторювати чиїсь думки; підтакувати. Староста кричав, а далі, видячи, що й баби зачали вторувати Олексі, замовк, сів на бричку і, сплюнувши, велів поганяти на друге село (Фр., І, 1955, 217); Замойський мовчав. Посланець ніби вторував його затаєним думкам (Ле, Наливайко, 1957, 24); — Ніякий інший ансамбль, — вторила газета "Таймс", — крім українського, не міг би відродити інтерес англійців до народного танцю такою мірою, як зробив це Державний ансамбль танцю Української РСР (Мист., 6, 1958, 39).
ВТОРУВА́ТИ2 див. уторо́вувати 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 776.