ВТУ́ПЛЕНИЙ (УТУ́ПЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вту́пити. Він говорив з очима, втупленими в землю (Фр., IV, 1950, 286); Хлопчак самотою блукав з одного кінця зали в другий, з посупленими бровами та з втупленим униз поглядом (Крим., Вибр., 1965, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 777.