ВТІ́ЛЮВАТИ (УТІ́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВТІ́ЛИТИ (УТІ́ЛИТИ), лю, лиш, док., перех., у чому і в що. Здійснювати, реалізувати в конкретній формі певну думку, задум тощо; виражати в матеріальній формі. Митець-модерніст.. втілює в художньому творі лише своє індивідуально-суб’єктивне, чисто суб’єктивістське "баченням" світу (Рад. літ-во, 1, 1962, 22); Деякі літератори вміли.. захоплювати своїми мріями інженерів, конструкторів, які думали над тим, як утілити їх задуми в життя (Веч. Київ, 11.V 1963, 1); // Бути виявом, вираженням чого-небудь; відбиваги в собі. Споруджувані гідроелектростанції втілять в собі грандіозні досягнення радянської техніки (Рад. Укр., 21.VIІІ 1951, 2); Безмірно вражав цей сірий холодний камінь, що силою людського таланту втілив.. незабутні риси героя-бійця (Донч., І, 1956, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 774.