ВУДВУ́Д, а, ч., діал. Одуд. І вдосвіта, під ніжний поклик вудвуда прокинувшися на сіні під клунею, я довго подивлявся крізь вишневе листя — як сіріло і ясніло синє небо (Ю. Янов., V, 1959, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.