ВУ́ЙКО, а, ч., діал. 1. Дядько по матері, брат матері. — Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючи.., мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість (Коб., III, 1956, 159).
2. Про старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Петро одкинув лопату набік і поліз до отвору. — Ану, давайте, вуйку, свої клешні!.. (Кол., Терен.., 1959, 214); — Ви за свою сміливість, вуйку, два тижні сиділи в тюрмі (Томч., Жменяки, 1964, 104).
3. перен. Ведмідь. Виходив вуйко вранці по суниці, Солодкі в дуплах видирать меди (Перв., II, 1958, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 785.