ВУ́ЛИК, а, ч. Спеціально зроблена дерев’яна скринька або видовбана колода для тримання бджіл. Полазила [бджола], підняла крильця і, крутячись, важко пролетіла до свого вулика (Мирний, І, 1954, 177); На хатки в мініатюрі були схожі ці рамкові вулики, в кожному з яких жила бджолина сім’я (Гончар, Людина.., 1960, 294); // Про сім’ю бджіл, яка живе в такій скриньці або колоді. * Образно. Обернувся в вулик табір… Крики, — ржання, — метушня… Кожний бравсь за спис, за зброю (Олесь, Вибр., 1958, 351); * У порівн. Весь майдан гудів, мов потривожений вулик (Шиян, Гроза.., 1956, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 785.