ВУ́ЛИЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ву́лиця 1. Він йшов вузькою, покрученою вуличкою, немов коридором, повним каміння та м’якого пилу (Коцюб., II, 1955, 123); Пісні вливалися в процесію з усіх вулиць і вуличок безупинно, неначе потоки в велику ріку (Довж., І, 1958, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 786.