ВУ́ЛІЙ, я, ч., діал. Вулик. Маруся буде соромитись і сховається у траві або за вулій — бо Маруся маленька (Вовчок, І, 1955, 380); * У порівн. Наче в тім вулію, що димом зайде, — такий рух по селах наставав (Март., Тв., 1954, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 786.