ВІБРУВА́ТИ, у́є, недок. Перебувати в стані вібрації. Відчуває Котик, як вібрує і здригається літак (Собко, Зор. крила, 1950, 242); За вікнами було тихо, лише іноді глухо вібрували шибки від далекого заводського гулу (Руд., Остання шабля, 1959, 69); Пригрівало травневе сонце, вібрувало повітря від гомону й пісень (Сміл., Зустрічі, 1936, 20); // Дрижати, переливатися (про голос, звук). Голос його тремтів та вібрував на неприродно високих тонах піднесення (Смолич, І, 1947, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 549.