ВІДБУБОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., розм. Проговорити швидко й невиразно; пробурмотіти. Такеньки усе чисто одбубонів і дожидає, що пані йому одкаже (Вовчок, І, 1955, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 558.