Слово "відбувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВІДБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш; мин. ч. відбу́в, була́, ло́; мн. відбули́; док. 1. перех. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов’язок. Під нашою пущею саме одбували косовицю (Вовчок, VI, 1956, 338); Рядові козаки — підпомічники не тільки працювали для військових потреб, але й відбували повинності на користь козацької старшини (Іст. УРСР, І, 1953, 289); Потім він служив у війську, відбув італійську кампанію 1859 р. (Фр., IV, 1950, 199); // Переносити кару, страждання, труднощі; терпіти. Бодай же вас, чорні брови, Нікому не мати, Коли за вас таке лихо Треба одбувати (Шевч., І, 1951, 36); Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (Вас., І, 1959, 175); // Проходити курс чого-небудь. Звичайно ж, тільки Захара Билину могли призначити на виїзд, коли всі студенти відбувають практику при академії (Ле, Право.., 1957, 93); У Харкові, де Кухаренко відбув науки, спізнався він в сорокових роках з Костомаровим (Коцюб., III, 1956, 49); // Проводити певний час відпочиваючи або працюючи. Тепер Хома саме відбував цей тиловий медовий період (Гончар, І, 1954, 184); Батько, відбувши зазначений час на роботі, їй [жінці] допомагав (Мирний, IV, 1955, 327); // Відзначати урочисте свято, справляти весілля, влаштовувати вечірку тощо. Вона .. рушники подавала, а у неділеньку і весілля відбули (Кв.-Осн., II, 1956, 471); — Допоможіть нам відбути наше святкування (Мирний, V, 1955, 415); // тільки док. Провести якийсь захід. Хоч щойно відбули її [прогулянку], згадували про неї, як про давноминулий факт (Вільде, На порозі, 1955, 59); // Приймати й частувати гостей, запрошених з якоїсь важливої побутової нагоди (похорон, весілля і т. ін.). Вона вирішила одбути гостей по-людськи (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 69); Відбувати людей.

2. тільки док., перех. Позбутися, уникнути кого-, чого-небудь небажаного. Було, чи яке судове ледащо вчепиться, то я вмію лагідненько його малими грішми відбути (Барв., Опов.., 1902, 155); — Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш… (Гл., Вибр., 1957, 78).

3. неперех. Від’їжджати, відходити. З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває (Укр.. думи.., 1955, 127); [Степан:] Я скоро відбуду в район на державну службу (Корн., II, 1955, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 558.