ВІДВ’Я́ЗУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДВ’ЯЗА́ТИСЯ, яжу́ся, я́жешся, док. 1. Розв’язуючись, відокремлюватися від чого-небудь. Хлопчик не втопився, бо камінь у воді одв’язався, а Кім плавав, як риба (Донч., V, 1957, 447); // Звільнятися від прив’язі, ставати вільним. Кілька раз вони [космонавти] переходили наручне керування, відв’язувались від крісла (Рад. Укр., 14. VIII 1962, 4); Сміху було одного разу, коли одв’язався сусідський собака Дерихвіст (Донч., VI, 1957, 151).
2. тільки док., перен. Перестати надокучати кому-небудь, залишити когось у спокої; відчепитися. — Чи я тобі лікар, чи знахар, —одв’яжися від мосї душі, — процідив крізь зуби Никін (Л. Янов., І, 1959, 341).
3. тільки док., перен. Позбутися кого-, чого-небудь; відкараскатися. Щоб од яги як одв’язатись, То мусив в військо записатись (Котл., І, 1952, 252); — То Загнибіда бенкетує. Причепиться — не одв’яжешся! (Мирний, III, 1954, 97); — Та що це воно за мара така, що б’ється так дуже? А Побратим до нього: — Ото, — каже, — як не одв’яжешся, то й буде бити (Вас., II, 1959, 419); — Бабцю, у мене болить голова… я, може, засну… — придумує отаке Дарка, щоб відв’язатися від бабці (Вільде, Повнол. діти, 1960, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 568.