ВІДВА́ЖНИЙ, а, е. Який не боїться небезпеки; безстрашний, сміливий, хоробрий. Яка б страховина перед ним [Чіпкою] не вставала — не злякати їй його відважного духу (Мирний, II, 1954, 52); — Відважні хлопчаки! І я колись був таким (Фр., VI, 1951, 178); Хай славлять поети своїми піснями героїв відважних твоїх (Сос., Солов. далі, 1957, 68); // Який виражає відвагу. Інші будуть лунати пісні, Вільні, гучні, одважні та горді (Л. Укр., І, 1951, 173); Відважний вчинок; // у знач. ім. відва́жний, ного, ч. Той, хто не боїться небезпеки; сміливець. Троянці всі тут заревли. Одважних стали обнімати (Котл., І, 1952, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 560.