ВІДВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док., перех. 1. Повертати, відводити що-небудь убік від кого-, чого-небудь. Лице його було зле, очі грізні, похмурі. Він одвертав їх і від жінки, і від дитини (Мирний, І, 1954, 307); Піонери відвертали свої обличчя, затуляли їх долонями (Донч., VI, 1957, 73); Та жовнір жовніром, ..як відвернув руку, як загатив у зуби (Стеф., І, 1949, 250); // Спрямовувати в інший бік. Еол молебнем вдовольнився І вітрів зараз одвернув (Котл., І, 1952, 163); * Образно. Нас відвернути З шляху нового ніщо не зможе (Гірник, Друзі.., 1953, 5).
◊ Відверта́ти но́са (ніс) — виявляти до кого-, чого-небудь неувагу, погорду, байдужість. Вони були делікатніші до діда, ніж у Кам’янці чи Вінниці, не відвертали носа від його свити (Стельмах, І, 1962, 404).
2. розм. Відвалювати або зсувати що-небудь убік. Одвернув камінь (Сл. Гр.); // Відрізуючи, відкидати вбік (скибу під час оранки тощо). Краще б.. піти гуртом на.. поле, пустить по ньому плуг. Побачити швидше, як він крає незміряні ниви, одверта скибу (Коцюб., II, 1955, 77); — Годі! — крикне мов опарений, — годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути, та й упруг (Барв., Опов.., 1902, 198); Він.. відвернув великий, крихкий ком’ях землі (Мик., II, 1957, 352).
3. Відгинати край або кінець чого-небудь; відгортати. Покрила ним [одіялом] зразу всю постелю, ще й один бік загорнула, щоб зручно було за нього взятися та одвернути (Мирний, IV, 1955, 355); Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші і.. витяг звідти чималу паку якихсь паперів (Епік, Тв., 1958, 436).
4. перен. Запобігати чомусь, усувати (біду, небезпеку і т. ін.). Мов лопатою хто гріб до двора достатки всякі, а нещастя відвертав (Фр., XI, 1952, 233); Чиї ж це руки одвертають пором від неминучої загибелі? (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 60); [Кассандра:] Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Л. Укр., II, 1951, 260); Боротьба, яку ведуть тепер Радянський Союз і всі миролюбні сили, має своїм завданням відвернути нову світову війну (Ком. Укр., 3, 1961, 48); // розм., заст. Чаклуванням усувати (хворобу, лихо тощо). Він ходив до ворожки, та одвертала, не помогло (Коцюб., II, 1955, 343); Та [Домніка] мала примівкою [заклинанням] відвернути слабість і смуток від сина (Коб., II, 1956, 110).
5. перен. Спрямовувати чиюсь діяльність, увагу тощо в інший бік від чого-небудь. Просити грошей у батьків ми не наважувались, — вони могли б бути невдоволені з нашої витівки, яка нібито відвертає нас від навчання (Моє життя в мист., 1955, 22); Думки про Мар’ю на який час одвернули її від міста (Мирний, III, 1954, 115); // Викликати бажання, намір відмовитися від чогось, не робити чого-небудь. Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21).
◊ Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу — спрямовувати увагу на щось інше. Сподівання на чудо відвертали увагу людини від активної діяльності і робили її рабою зовнішніх обставин (Наука.., 10, 1958, 50); Якби хоч жестом відвернув від дум важких увагу, можливо б другові вернув душевну рівновагу (Дор., Три богатирі, 1959, 71).
6. перен. Відштовхувати від себе своєю поведінкою, виглядом і т. ін. Оця Марта така некрасива, що, здається, кожного б повинна одвертати від себе, а проте вона не то що не одвертала, а завжди кожному кидалася [впадала] в очі (Мирний, IV, 1955, 337); В цьому балеті був ні до ладу ні до прикладу вставлений номер танців, який ми проходили з учителем. Це вже пахло уроком і через те відвертало (Моє життя в мист., 1955, 21); // Викликати негативні почуття до кого-небудь. — Не любить тебе твій Яків — причарували його до себе злії люди, одвернули його од твого серця!.. (Стор., І, 1957, 23); Не було сили Лукина від Маланки відвернути (Кобр., Вибр., 1954, 193).
◊ Відверну́ти се́рце від кого — перестати любити кого-небудь. [Сербин:] Ти.. так мене приворожила, що серце моє ніяк одвернути від тебе не зможу (Вас., III, 1960, 35).
7. розм. Вираховувати, робити вирахунок. Іду повз пана: "Дайте ж, — кажу, — хоч за півмісяця, коли за місяць одвертаєте…" (Тесл., Вибр., 1950, 22); [Цокуль:] А грошей тобі не слідує? [Xаритина:] Одвернули всі гроші за телицю (К.-Карий, І, 1960, 239).
8. кому, діал. Повертати щось назад, не прийнявши. У нас на селі ні одна дівка за його не хоче йти. Куди не потикались старости, так і одвернуть хліб (Барв., Опов.., 1902, 517).
9. рідко. Те саме, що відкру́чувати; відгвинчувати. Вентиль він відвертав з підвищеною обережністю (Шовк., Інженери, 1956, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 562.