ВІДВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. відві́в, вела́, ло́; док., перех. 1. Супроводжуючи, доставляти кого-небудь кудись. Як прийшлось одводить до Підпари Гафійку, Маланка була мов з хреста знята (Коцюб., II, 1955, 51); У слободі знали, що комсомольці борються з цими пережитками, і тих, кого піймають на гарячому, одводять до міліції (Шиян, Баланда, 1957, 8); Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку (Шевч., II, 1953, 283); На новому аеродромі пілотів відвели у будинок і кожному вказали ліжко (Собко, Зор. крила, 1950, 276); // Проводжати кого-небудь. Читання кінчалось пізно. Іван одводив курсистку додому (Коцюб., II, 1955, 220); — Я Христю одведу, — сказав Тимофій (Мирний, III, 1954, 44); // Переводити, переміщати з якого-небудь місця, позиції назад, у тил тощо (про військові частини). Дмитро швидко відводить на південний захід свою групу (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 891).
2. Вести з собою когось на певну відстань від кого-, чого-небудь. Бере її за руку і одводить у найдальший від дому куток садка (Л. Укр., II, 1951, 386); Юдка відвів Яця набік за шопу (Фр., II, 1950, 223); Дівчина побачила, що з Івановою матір’ю сталося недобре, підхопила її під руки й відвела вбік (Чорн., Визвол. земля, 1959, 74); // Манячи когось чимось, вести за собою, щоб відвернути небезпеку від кого-, чого-небудь. — То посмітюшка, — одповів Петрусь.. Вона нас од гніздечка свого одводить. Вона хитра пташка… (Ю. Янов., І, 1954, 103); Перепелиця-мати, черкаючи крилом землю, падаючи і знову злітаючи, біжить перед мисливцем, відводячи його від своїх дітей… (Багмут, Опов., 1959, 61).
3. За допомогою спеціального пристосування спрямовувати воду, газ тощо в потрібне місце. Друга [лаборантка] вертілась коло комунікаційних труб, що відводили сюди розчин їдкого лугу (Шовк., Інженери, 1956, 175); Воду одвели в бистрінь ріки (Криж., Під зорями.., 1950, 41).
4. Змінювати положення чого-небудь відносно чогось; переміщати. Яким замахнувся кулаком на гнідка. Той, прищурюючи око, геть одвів голову на бік (Мирний, IV, 1955, 319); Уже намірився [стрілець], вже курок відвів, щоби вбити Селезня (Фр., IV, 1950, 81); Раз вона одвела руки з шитвом далі поперед себе, подивилась на нього в захваті (Л. Укр., III, 1952, 745); // Відстороняти, відхиляти щось від кого-,чого-небудь. Іван поспішавсь, стукавсь коліньми в смереки, одводив руками гіллячки і жмурив очі (Коцюб., II, 1955, 350); Здається, збагнув щось солдат. Відводить дуло нагана від машиністової скроні (Довж., Зач. Десна, 1957, 10); Старий Дорошко одвів проясніле лице від репродуктора (Цюпа, Назустріч.., 1958, 120).
◊ Відво́дити (відвести́) о́чі: а) переставати дивитися на кого-, що-небудь; змінювати напрям зору. Перехилився через поручні і не відводив очей від темної безодні (Ірчан. II, 1958, 190); б) відвертати увагу з метою обману; обманювати. Украде [Тимошко] бувало.. та й підкине другому, щоб від себе очі одвести (Мирний, II, 1954, 159).
5. перен.. Запобігати чомусь неприємному або небезпечному; відвертати. Треба, щоб і ми любили один одного, як брата, у нужді помагали, один від одного біду відводили (Кв.-Осн., II, 1956, 121); Їй хотілось.. одвести од людей лихо (Коцюб., II, 1955, 181); — Конвойний своїм ударом відвів у той момент від мене смерть (Збан., Єдина, 1959, 85); // Відвертати від якихось дій, думок і т. ін. Згодом до кожного болотця підбігали [гості] загасити спрагу, і тільки рішуче заперечення Семенове одводило їх од спокуси (Ю. Янов., Мир, 1956, 146); — Що пише Гриша? — спитав батько не так від нетерпіння.., як для того, щоб одвести дочку від тяжких думок (Головко, II, 1957, 588).
◊ Відво́дити (відвести́) ту́гу [від се́рця] — розвіювати тугу, розвеселяти. Було її як ворожку підсилали до людей, щоб одводила тугу від серця (Барв., Опов.., 1902, 109).
6. перен. Відхиляти чиюсь кандидатуру на виборах. Відводити кандидатуру.
7. Давати, виділяти комусь що-небудь для користування. — Спершу, каже [пан], я хотів.. землі відвести і на волю випустити за твою службу (Мирний, II, 1954, 289); Саїд дізнався.., що серед практикантів прибув і його брат.. Першою думкою було відвести їм свою невелику квартиру (Ле, Міжгір’я, 1953, 451); // Виділяти частину чого-небудь (земельної площі, місця в творі і т. ін.) з певною метою. Під суниці треба відводити добре освітлені і захищені від вітру місця (Колг. Укр., 10, 1960, 33).
8. перен. Надавати того чи іншого значення, визначати роль, місце кому-, чому-небудь. Надзвичайно важливу роль у соціалістичній перебудові країни.. Ленін відводив державному апаратові (Біогр. Леніна, 1955, 253); У загостреній ідеологічній боротьбі двох таборів особливу роль вороги соціалізму відводили і відводять ревізіонізму (Літ. газ., 11.III 1959, 2).
◊ Відво́дити (відвести́) го́лос: а) подавати голос, говорити. — Часом так груди залежить, що й голосу не одведу (Стор., І, 1957, 102); б) давати відпочинок голосовим зв’язкам. Прочитавши перших дві-три сторінки. я спинилась, щоб одвести голос, і почула голосне, мірне дихання Алли Михайлівни, —вона спала (Л. Укр., III, 1952, 618); Відвести́ дух — полегшено зітхнути, перехопити повітря. Вже як стала в лісі, то аж тоді дух одвела (Л. Укр., III, 1952, 737).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 565.