ВІДВОЙО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відвоюва́ти 1, 2. Щасливе життя, відвойоване цими руками, В наші очі погляне негаснучим сяйвом своїм (Забашта, Вибр., 1958, 137); Боротьба ударних бригад за темпи нафтового видобутку на відвойованій у моря новій території.. — ось кістяк мого останнього великого роману "Море відступає" (Донч., VI, 1957, 584); // у знач. прикм. І лежить, наче скарб найсвятіший, Одвойований округ землі (Мал., Звенигора, 1959, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 566.