ВІДВОЛА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. 1. Вилікувати важкохворого старанним доглядом. Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима діда (Шевч., І, 1951. 316).
2. заст. Запобігти здійсненню чогось неприємного або небезпечного. Мені тебе хоч жалко, мила. Біди не можна одволать (Греб., І, 1957, 106); [Горпина:] Спасибі вам, голубонько, що відволали мене від напасті!.. (Кроп., II, 1958, 292); Може пощаститься Сю жертву з горла смерті відволать (Фр., XI, 1952, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 566.