ВІДГРИ́МУВАТИ, ує, док. Відлунювати громом, гуком, шумом. Входжу — у хаті темно, бо надворі нахмарило, далеко грім одгримує, вітерець заліг весь, тиша (Вовчок, І, 1955, 269;) [Фауст:] В бору реве-бушує буря, І падає стовбур’я дужих сосен, ламаючи і тлумлячи сусідів, — Аж хряскотом одгримує од гір (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 572.