ВІДДЗВЕНІ́ТИ, ни́ть, док. 1. Перестати дзвеніти. Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід, — Ти синів найкращих, сивоглавий Львове, Обираєш нині на новий похід (Рильський, І, 1956, 204); Вже давно оддзвеніли трамваї і в будинках погасли огні (Сос., І, 1957, 118).
2. персн. Перестати звучати; відлунати (про пісню і т. ін.). Віддзвеніли пісні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 578.