ВІ́ДДЗВІН, вону, ч., рідко. Відбиття дзвеніння чого-небудь; луна дзвону. По лісу лунають віддзвони тарілок на колесах хазяйського воза, неначе з кимсь дражняться (Ле, Історія радості, 1947, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 578.