ВІДДЗЕРКА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДДЗЕРКА́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. тільки 3 ос. Давати зображення предмета на гладкій поверхні чого-небудь. Блискуча, навоскована підлога віддзеркалювала його нечищені похідні чоботи (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 10); Коли затихне вітер у деревах І води віддзеркалять рідний дім,.. Згадай про них, товаришів незмінних, — Степовиків, поморів, шахтарів (Рильський, І, 1956, 283); Віконце оддзеркалювало їхні обличчя і далеке небо з синюватими хмаринками (Автом., Так народж. зорі, 1960, 273).
2. перен. Виявляти, виражати внутрішні якості, властивості. Чи її обличчя віддзеркалювало мажорний настрій батька, чи опромінювалось своїм, внутрішнім почуттям, але вираз щастя відверто світився на ньому (Дмит., Розлука, 1957, 130); Дружба українського і російського народів віддзеркалює в собі дружбу двох великих культур (Кучер, Дорога.., 1958, 19); // Відображати що-небудь у літературі, мистецтві тощо. Назовемо тут ім’я Шопена, що з такою зворушливістю й глибиною, з такою грацією і вогнем віддзеркалив музикальну душу своєї вітчизни (Рильський, III, 1956, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 579.