ВІДЖА́ЛУВАТИ, ую, уєш, док., перех., діал. 1. Не пошкодувати дати що-небудь; віддати, подарувати. Є в нас трохи медку, то оджалуємо їй медку (Вовчок, VI, 1956, 326); — От якби так кожному членові трибуналу по вуликові чистого меду-патоки… Я би вже віджалував для спільного добра (Фр., IV, 1950, 126).
2. без додатка. Перестати шкодувати. Так мені скучно самому, не можу оджалувати, що тебе не намовив поїхати (Коцюб., III, 1956, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 583.