ВІДКОПИ́ЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до відкопи́лити; // у знач. прикм. — Ну, як мені, мамо? — гойднула так дзвоном спідниці, що забілів подолок полотняної сорочки.. — Таксові, нічого, на сову схожа, — посміхнулась мати, а донька відразу ображено пхинькнула відкопиленими устами (Стельмах, І, 1962, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 594.