ВІДКОПИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДКОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Випинати (губи). — Ех, так там, коли так, і не гарно у діда, — сказала Одарочка, одкопилюючи свою невеличку рожеву губку (Мирний, І, 1954, 205); Христина перехоплює парубочий погляд, відкопилює припухлі уста і.. бентежиться (Стельмах, І, 1962, 129); Василько вже позбувся страху і гордовито відкопилив губу (Панч, Гарні хлопці, 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 594.