ВІДКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Копаючи, витягати щось закопане, засипане або вивільняти когось з-під землі, снігу й т. ін. Загнибіду взяли в тюрму за те, що жінку задавив. Либонь її одкопували і знайшли синяки по тілу (Мирний, III, 1954, 123); Зразу після визволення хлопці щодня ходили на кладовище, де в цей час відкопували трупи розстріляних (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 5); Під час вітру падали у нас сніги.. В горах, на Сімферопольському тракті, пошта два дні стояла в снігу, поки її відкопали (Л. Укр., V, 1956, 219); — Вони [рідні] там окопи копали і ховалися, — плакала Варвара. — Як їх тепер відкопаєш у тій штольні? (Кучер, Чорноморці, 1956, 558).
2. перев. док., перен., розм. Знайти, відшукати що-небудь забуте, маловідоме тощо. [Кирило:] На що йому [панові] здалися ті Тхорі? Діла то все!.. І не було.. діла ніякого, а виходить — що є… Виходить — одкопав… (Мирний, V, 1955, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 594.