ВІДКО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відкоти́ти. На майдані викрики команд. Сіра обірвана різноманітна юрба, чоловік п’ ятсот, вишикувалася квадратом. Картузи, кудлаті папахи, пілотки з відкоченими на вуха бортами (Тют., Вир, 1964, 359); // у знач. прикм. Федір Ілліч змерз. Відкочений комір теплого піджака допомагав мало (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 594.