ВІДКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док. 1. Котячись, віддалятися вбік або назад від чого-небудь. Старовинні гармати.. відкочувались при пострілі (Курс фізики, І, 1957, 136); — Машина скокнула в ямку та так шкереберть і перевернулася.. Одно колесо від неї аж геть-геть одкотилося (Мирний, IV, 1955, 247); Легко виплигнула пружина, стрибнула на землю і, підплигнувши, одкотилась під стіл (Трубл., І, 1955, 96); * Образно. Сірими клубками непомітно відкотилися за ліс хмари (Збан., Між.. людьми, 1955, 179).
◊ Недале́ко відко́титься я́блучко (я́блуко) від я́блуньки (я́блуні) — про того, хто подібний характером, поведінкою до своїх батьків. Не дурно кажуть: недалеко відкотиться яблучко від яблуньки: у Нечипора була уся батькова натура (Кв.-Осн., II, 1956, 101).
2. перен. Відступати (про супротивника). Збитий з висот, противник відкочувався далі (Гончар, І, 1954, 75); Втративши кілька машин, ворог нарешті відкотився (Скл., Орл. крила, 1948, 44); // Віддалятися. Відкотилась від нас війна — рани стали видніші (Мур., Бук. повість, 1959, 187); * Образно. Гулом молотарок на широких токах багачів і глухими лунами ціпів на маленьких токах жінок-солдаток відкочувалось літо (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 72).
3. Текти назад (про хвилі). Хвилі лізуть на берег і одкочуються назад (Ю. Янов., IV, 1959, 45); Підкрались [хвилі] і вдарили раптом в борти, потрясли корабель наш і з реготом геть відкотились… (Л. Укр., І, 1951, 245).
4. Відгортатися (про закочені рукава, комір і т. ін.). Коли Богдан відчиняв двері, рукав його куртки трохи одкотився (Ю. Янов., II, 1958, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 595.