ВІДКРА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДКРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Відрізувати частину чогось від цілого. Ходить за плугом Прокіп, відкраюючи від стерні все нові й нові скиби (Цюпа, На крилах.., 1961, 22); Їй дуже хотілось одкраяти свою частку [полотна] й сховать у свою скриню (Н.-Лев., II, 1956, 293); Стеха поставила на стіл глечик з молоком, одкраяла скибку хліба (Коп., Вибр., 1953, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 595.