ВІДЛА́МОК, рідко ВІДЛО́МОК, мка, ч. Відламана частина. У живописнім безладді валялися: тут розбита бочка.., там заржавілий відламок залізної машини (Фр., III, 1950, 186); Мов у час вибуху вулкана, одвалюються камінні брили, пирскаючи вогнем і гострими відламками (Кол., Терен.., 1959, 308); // рідко. Осколок. Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби (Коцюб., 1, 1955, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 599.