ВІДЛЮ́ДКУВАТИЙ, рідко ВІДЛЮ́ДЬКУВАТИЙ, а, е. Який тримається, живе осторонь від людей, самітно. Ганна змарніла, стала похмурою і відлюдкуватою (Коз., Сальвія, 1959, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 603.